Підлітки і Інтернет

Сучасні підлітки, яких називають «цифровими дітьми» легко освоюють комп'ютер, мобільні пристрої і вміло користуються ними.  При цьому навички дітей в області безпеки в Інтернеті відстають від їх здатності освоювати нові програми та пристрої.
Основні інформаційні загрози в Мережі, які становлять небезпеку для дітей і підлітків такі:

1. Перегляд сайтів для дорослих.
2. Кібер-терор (Кібербулінгу) або «тролінг».
3. Безпека доступу в Мережу і крадіжка особистих даних технічними засобами.
4.  Кібершахрайства.
5. Поширення у відкритому доступі персональних даних неповнолітніх.

   За результатами дослідження «Лабораторії Касперського», з усіх сайтів з маркуванням 18+ найбільший інтерес дітей представляють еротичні і порнографічні сайти – 46,4 %, на другому місці – збройова тематика – 26,4 %, на третьому – нецензурна лексика – 10,7 %.
   Слід звернути увагу, що зазначені відсотки – це питома вага не всіх відвідуваних неповнолітніми сайтів, а лише тих, які входять в категорію небажаних.  Ще точніше – в ці відсотки увійшли і невдалі спроби потрапити на "дорослі" сайти, якщо вони були заблоковані модулем «Батьківський контроль».
    Сам по собі результат дослідження не дуже цікавий.  Чого хочеться більшості дітей?  Скоріше стати дорослими.  І будь-яке маркування "тільки для дорослих" ще більше розпалює інтерес, вважають психологи.
      Висновок дослідження очевидний: Безпека дитини в Мережі = Контроль з боку батьків + «Батьківський контроль».
     За даними Центру новин ООН 92 % батьків стверджують, що вони встановили чіткі правила поведінки для своїх дітей в Інтернеті.  Однак, ці дані не збігаються з даними опитування дітей.  34 % дітей заявили, що їхні батьки не встановлювали ніяких правил і не контролюють те, як вони користуються Всесвітньою павутиною.
   85 % батьків сказали, що чули про програмне забезпечення, що дозволяє встановити батьківський контроль на комп'ютері, яким користується дитина.  Але тільки 30% батьків вирішили ним скористатися.
     У жовтні 2013 року результати дослідження, проведені Лігою безпечного Інтернету, МТС і "Лабораторією Касперського" показали, що тільки 21,5 % батьків контролюють дітей у віці від 6 до 17 років, кажучи, на які сайти заходити можна або не можна.

Прості поради "Як захистити дитину в мережі?"

1. Створіть «дитячий» профіль користувача на вашому ПК або ноутбуці, де будуть лише призначені для дітей матеріали (наприклад, мультфільми).
2.  Навчіть дитину користуватися соціальними мережами і пошуковими сервісами.  Заведіть їй сторінку в соцмережах та адресу електронної пошти.  Використовуйте різні паролі!
3. Використовуйте налаштування безпеки обраних сайтів для обмеження доступу до особистих даних вашої дитини.
4. Перевіряйте вікові обмеження сайтів і відеоігор.  Багато з них не призначені для неповнолітніх.
5. Поясніть, що в Інтернеті, як і в реальному житті, не варто спілкуватися з незнайомими людьми і тим більше розкривати інформацію про себе або сім'ю.
6. Навіть друзям і знайомим не слід довіряти на 100% – профіль однокласника вашої дитини може бути зламаний зловмисниками.
7. Наглядати за тим, кого ваша дитина додає у друзі в соцмережах і що публікує у відкритому доступі.
8. Якщо вашу дитину в Інтернеті хтось налякав або засмутив – вона повинна знати, що в будь-який момент може прийти до вас і розповісти про це.
9. Переконайтеся, що у вашій родині комп'ютери, ноутбуки й мобільні пристрої захищені антивірусним ПЗ.
10. Активуйте у вашій антивірусній програмі функцію «Батьківський контроль» і визначте категорії сайтів, які необхідно блокувати (онлайн-магазини, казино, XXX-сайти тощо).

ЩО ТАКЕ «ГОТОВНІСТЬ ДО ШКОЛИ»?

 Якщо Ви запитаєте про це в батьків, то отримаєте приблизно таку відповідь:
«Дитина повинна знати букви, цифри у межах 10, вміти лі­чити у межах 10
 і читати». 

А от будь-який учитель початкових класів скаже інакше.

Можна сказати, що є два глобальних критерії готовності дитини до школи – фізіологічна та психологічна готовність. У свою чергу, готовність психологічна складається з інтелектуальної, емоційної та соціальної. Отже, розглянемо всі ці види готовності по черзі.

Спочатку поговоримо про фізіологічну готовність. Мабуть, знайти малюка-шестирічку, який був би фізіологічне готовий до школи, до­сить складно. Спробуйте провести такий простий тест, що дозволяє визначити, чи досягло маля фізіологічної зрілості: потрібно зап'ястя прикласти до верхівки та спробувати дістати пальцями вуха. У дорослих це не викликає труднощів. І в дітей-семирічок – теж. А от серед шестирічок є небагато дітлахів, які здатні дістати пальцями вушка.

Не готова

Готова

Вважається також, що до моменту початку навчання в дитини по­винні змінитися мінімум два молочних зуби. А ще краще, якщо до мо­менту приходу до школи зміна зубів буде відбуватися повним ходом.

Якщо в дитини є будь-які логопедичні проблеми, то це теж свід­чить про низький рівень фізіологічної готовності.

Якщо малюк часто хворіє, у нього знижений імунітет, є які-небудь хронічні захворювання, – це ще одне протипоказання щодо того, щоб віддавати його рано до школи.

Народна мудрість свідчить: «У здоровому тілі – здоровий дух». І це дійсно так. Навчання в школі потребує від малюка напруги всіх фізичних сил: рано вставати, сидіти п'ять-шість годин за партою (що для дитини незвично і важко, тому що вимагає сил не тільки на те, щоб слухати вчителя, але й на те, щоб стримувати природну актив­ність).

Додайте до цього скорочення часу на прогулянки, двогодинні домашні завдання, відсутність звичного у дитячому садочку денного сну, відвідування гуртків – і Ви зрозумієте, що здоров'я в першоклас­ника повинне бути не просто добрим, а відмінним.

Добре, якщо в дитини перша група здоров'я: їй під силу наван­таження гімназичних класів з їх максимально насиченим навчальним планом. Із другою групою здоров'я вже необхідно замислитися, чи від­давати дитину до класу із поглибленим вивченням окремих предметів. , Крім того, необхідно дуже уважно поставитися до вибору додаткових гуртків. Третя та четверта групи здоров'я вимагають ретельно проду­маного вибору навантажень для дитини.

Звичайно, важливо, щоб дитина пішла до школи фізично підго­товленою, однак це є не єдиною умовою. Одним із найнеобхідніших показників є психологічна готовність. Її зміст полягає у певній системі вимог, які будуть поставлені дитині під час навчання. Дуже важливо, щоб вона була здатною впоратися із ними. Психологи поділяють готов­ність до школи на три види: особистісну, вольову та інтелектуальну.

 Особистісна готовність складається з навичок і здатностей контактувати із однокласниками та вчителями. Адже навіть ті малята, які відвідували дитячий садочок і залишалися на якийсь час без батьків, опиняються в школі серед незнайомих їм людей.

Уміння дитини спілкуватися з однолітками, діяти разом з іншими, поступатися, підкорятися за необхідності, уникати конфлікту – якості, які забезпечують їй безболісну адаптацію до нового соціального середовища. Це сприяє створенню сприятливих умов для подальшого навчання в школі. Дитина нібито повинна бути готовою до соціальної позиції школяра, без якої їй буде складно, навіть якщо вона інтелектуально розвинена. Якщо ж такої готовності немає, то дитина вчиться нерівно, успіхи спостерігаються тільки на тих заняттях, які є для дитини цікавими, а решту завдань малюк виконує недбало, наспіх.

Якщо дитина зовсім не хоче йти до школи та навчатися, то причиною цього може бути залякування школою, особливо якщо малюк невпевнений у собі, боязкий («Ти двох слів зв'язати не можеш, як же ти до школи підеш?», «От підеш до школи, там тобі покажуть!») Тому необхідно сформувати правильне уявлення про школу, позитивне ставлення до вчителів, до книг. Саме особистісній готовності до школи батьки повинні приділити особливу увагу. Вони зобов'язані навчити дитину взаєминам з однолітками, створити вдома таку обстановку, щоб маля почувало себе впевнено, і йому хотілося йти до школи.

Вольова готовність. У школі на дитину чекають не тільки друзі, ігри і розваги. Деякі батьки, прагнучи «підготувати» малюка до зустрічі зі школою, забувають розповісти йому, що навчання – це ще й напружена праця. І від дитини вимагатиметься робити не тільки те, що їй хочеться, але й те, що вимагають вчитель, шкільний режим, програма.

До шести років відбувається оформлення основних структур вольової дії. Дитина вже здатна поставити мету, створити план дії, реалізу­вати його, переборовши перешкоди, оцінити результат своєї дії. Звичайно, все це відбувається не зовсім усвідомлено та визначається тривалістю виробленої дії. Але зміцнити вольове знання про себе може допомогти гра. Батьки, які це розуміють, здатні в період домашньої роботи перетворити квартиру на палубу корабля, космодром, лікарню, де певні завдання виконуються із задоволенням, без погроз і насильства. У віці 6 років дитина спроможна вже аналізувати власні рухи і дії. Тому вона може навмисно заучувати вірш, відмовитися від гри заради виконання якого-небудь «дорослого» завдання, здатна побороти страх перед темною кімнатою, не заплакати від забитого колінця. Це є важливим для розвитку гармонійної особистості. Також важливим аспектом можна назвати формування в дитини пізнавальної діяльності. Вона полягає у формуванні в дітей здатності переборювати труднощі, прагненні не пасувати перед ними, долати їх самостійно або за невеликої підтримки дорослих. Це допоможе дитині управляти своєю поведінкою у школі. А складається така поведінка за наявності дружніх, партнерських взаємин між дорослим та дитиною.

Інтелектуальна готовність. Саме інтелектуальній готовності всі батьки віддають «пальму першості», адже багато з них розуміють її дуже своєрідно. Так, дитина читає, так, її «напхали» знаннями, вона лічить до ста і навіть більше. Важливо, щоб дитина до школи була розумово розвиненою. Але розумовий розвиток не полягає у значному словниковому запасі. Умови життя змінилися. Тепер дітей оточують різні джерела інформації, і вони буквально перенасичені новими словами та виразами. Їхній активний словник різко зростає, але це ще не свідчить, що так само розвивається і мислення. Тут не існує прямої залежності. Дитина повинна навчитися порівнювати, узагальнювати, робити самостійні висновки, аналізувати. Тому дослідники дошкільників з'ясували, що дитина шести років здатна засвоїти факти взаємодії організму із середовищем, залежності між (формою предмета та його функцією, прагненням і поведінкою. Але досягає дитина цієї здатності тільки тоді, коли з нею займаються. Причому не навчаючи спеціально, а спілкуючись. Дітей дошкільного віку характеризує загальна допитливість. Це вік «чомучок». Але часто трапляється, що допитливість зникає, і в школі, навіть початковій, у дітей виникає інтелектуальна пасивність. Ця пасивність призводить до відставання. Як цього уникнути? Психологи радять завжди відповідати на питання, які ставить дитина, тому що спілкування з батьками – величезна радість і цінність для дитини. Якщо своєю увагою Ви будете підтримувати її інтерес до пізнання, то їй буде легше розвиватися. На жаль, батьки часто не відповідають на обридлі дитячі питання – це і є основою інтелектуальної пасивності. Також до цього призводить надання дитині «готових» знань.

Навіть тоді, коли вона сама може з'ясувати нові властивості предметів, помітити їх подібності та відмінності. Тому необхідно разом із дитиною здобувати знання про навколишній світ і формувати її розу­мові навички. Нехай вона навчиться орієнтуватися в навколишньому середовищі та осмислювати отримані відомості.

Крім мислення, для малюка дуже важливою є емоційна зрілість, яка містить самоконтроль та вміння зосередиться на копіткій роботі.

До шести-семи років дошкільник повинен добре знати свою адресу, назву міста, де він проживає, назву країни, її столиці. Знати імена та по батькові батьків, де вони працюють і розуміти, що його дідусь – це чийсь тато (батька або матері). Орієнтуватися в порах року, їхній послідовності та основних ознаках. Знати назви місяців, днів тижня, поточний рік. Знати основні види дерев, квітів, розрізняти свійських і диких тварин.

Діти повинні орієнтуватися в часі, просторі та близькому соціаль­ному оточенні. Спостерігаючи природу, вони вчаться помічати просто­рово-часові та причинно-наслідкові відносини, узагальнювати, робити висновки. Дошкільників часто ці знання отримують із досвіду. Але якщо поруч немає дорослого, який розуміє, то відомості про навколишній світ розрізнені, поверхневі, не вміщені у загальну картину.

Вітаю

Прийміть найщиріші вітання 

з Новим 2017-м роком та Різдвом Христовим. 

Нехай ці свята – вісники оновлення, мрій і сподівань – принесуть Вам і Вашій родині добро, мир і достаток. Бажаю, щоб у новому році Ви зробили все те, 

про що так давно мріяли. 

Вірю, що у новому році Ви відчуєте турботу з боку колег, тепло друзів та близьких. 

Щастя Вам, міцного здоров’я, 

здійснення найзаповітніших бажань. 

З Новим роком!

Чому підлітки втрачають інтерес до навчання

Спочатку всі діти хочуть, але не всі вміють вчитися. Причин може бути кілька, але головна з них – недостатньо задіяний дорослими пізнавальний інстинкт. Тобто, підлітка просто не навчили якісно користуватися своїми інтелектуальними ресурсами.

Причина 1. У підлітковому віці діти раптом запитують:

–       Для чого це потрібно?

Як правило, доводи батьків для сучасних підлітків не є аргументами. Років 15-20 тому відчуття обов'язку перед країною, перед майбутніми поколіннями, перед «комсомолом» було цілком реальним. Сьогодні – ні! Батьківське повчання: «Ти повинен вчитися!» – для підлітків – порожній звук. Викликає сумнів і твердження: «Будеш добре вчитися – гідно влаштуєшся в житті». По-перше, «чудово влаштовані» в житті люди, далеко не завжди були найкращими учнями. По-друге, дитина, як до, так і після 14 років, найчастіше, не дуже здатна до прогностичного мислення. Замислюватися сьогодні про те, що буде з нею через п'ять-шість років, та ще як-то підпорядковувати цьому сьогоднішні вчинки – непосильна праця для підліткового розуму.

Порада для батьків. Щодня, при кожному зручному випадку, потрібно розповідати і показувати своїй дитині, що освіченість робить життя цікавішим і повнішим, допомагає зрозуміти світ і події, які в ньому відбуваються. Не соромтеся приводити доступні, зрозумілі, цікаві приклади!

Причина 2. Відсутність інтересу до навчання. За статистикою, вже до кінця початкової школи більша частина учнів втрачає інтерес до навчання. Відбувається це далеко не завжди тому, що вчитель слабкий або некомпетентний, причини можуть бути різні. Середні здібності дитини. Таким дітям особливо важко доводиться в школах «з ухилом», в ліцеях і гімназіях, пред'являють підвищені вимоги до дітей. Здібні, обдаровані діти з причини «недонавантаження» теж втрачають інтерес до навчання. Їм просто нецікаво, і ніякі переконання, вмовляння і погрози не допоможуть. Інтерес до навчання зникає тому, що все дається надто легко, і стає елементарно нудно: мозок, як багаття, вимагає палива, і якщо воно не надходить – вогонь гасне. Тому, якщо ваша дитина здібніша  від інших – це не привід спочивати на лаврах, а умова для старту. Підготовка до олімпіад та конкурсів, читання додаткових матеріалів повинні стати невід'ємною частиною освітнього процесу.

Причина 3. Відсутність інтересу до пізнання світу, небажання дізнаватися нове. Чому так виходить? Швидше за все, корінь проблеми треба шукати в більш ранньому віці. Коли на запитання дитини віком «чомучок» відповідали, переважно, «не знаю», «відчепися» або «виростеш-дізнаєшся», коли телевізор і комп'ютер замінюють живе спілкування і читання книг.

Порада для батьків. Якщо підліток дійсно обдарований і в школі йому нецікаво, підшукайте школу або програму навчання більш поглибленого рівня. Не бійтеся завантажити свою дитину, якщо бачите, що їй це під силу. Повернеться інтерес до навчання – підвищиться успішність.

 Причина 4. Конфлікти в школі. Виникають вони, коли підліток хоче бути лідером, але не має вмінь і здібностей вести за собою інших. Або коли підліток виявляється між двох компаній однокласників і не може визначитися, куди йому потрібно. У підсумку, конфліктує з обома сторонами. Дуже сильно знижує інтерес до навчання ярлик: «негідник». Погана репутація підлітка в школі із-за надмірної балакучості, рухливості, гучності, веселості, робить його винним у будь-якій витівці або конфліктній ситуації. В результаті, дитина, навіть при легкому і добродушному характері, поступово налаштовується «проти» школи.

Порада для батьків. Перш  все, проаналізуйте причини конфліктів вашої дитини з однокласниками. Поговоріть з нею по душі, не звинувачуючи, не принижуючи і не лаючи (навіть, якщо вона у чомусь неправа). Пам'ятайте: порушені взаємини в школі – це завжди біда, а не вина вашої дитини. Тому, більше думайте про те, як їй допомогти, а не про те, в чому її звинуватити. Шукайте спосіб змінити ситуацію на краще, підтримайте свою дитину.

Причина 5. Багато батьків хочуть бачити свою дитину виключно відмінником. Нам хочеться пишатися своїми дітьми. Батьки дуже бояться, що їх дитина не знайде визнання, не отримає відмінні оцінки. У багатьох відмінників розвивається справжній невроз. З одного боку, вони до кінця не впевнені в успіху, бояться засмутити батьків не найвищими результатами. З іншого боку, без успіху вони не мислять себе, відмінна оцінка за будь-яку ціну важлива, як для задоволення власних амбіцій, так і для збереження позитивної думки батьків. Виникає парадоксальна ситуація, коли розумні, розвинені підлітки в процесі навчання, замість радості пізнання, відчувають тривогу, перевантаження, головні болі й напади паніки. Сучасні батьки розглядають своїх дітей, як якісь об'єкти для інвестицій. З'явився навіть вираз: вкласти  у дитину, витратити пристойні гроші на її утворення і розвиток, докласти чималих вольових зусиль, щоб змусити її займатися тим, що має перспективу, щоб в майбутньому отримати «успішну людину». Ну, а коли стільки вкладено, дитині необхідно бути лише ідеальною, інакше вона буде виглядати невдячною. Однією з поширених причин виховання перфекціоністів (людей, які прагнуть ідеалу) є незадоволеність батьків собою, своїми власними успіхами і досягненнями. В цьому випадку вони розглядають дитину, як свою поліпшену копію. А дитина, навіть якщо вона схожа на вас, – інша людина. Треба дати їй можливість прожити інше життя – своє власне. Якщо батьки щось не встигли, не реалізували свого власного життя, вони повинні розуміти, що дитина їм нічого не винна, вона має право на власні успіхи і досягнення.

16 листопада - Міжнародний день толерантності

Понад 10 років світ святкує Міжнародний день толерантності, що урочисто був проголошений  „Декларацією  принципів толерантності”, затвердженою у 1995 р. на 28 Генеральній конференції ЮНЕСКО. У статті 6 Декларації зазначено: „З метою мобілізації громадськості, звернення уваги на небезпеки, приховані у нетерпимості, зміцнення прихильності і активізації дій на підтримку поширення ідей толерантності і виховання у її дусі ми урочисто проголошуємо 16 листопада міжнародним днем, присвяченим толерантності, що відзначається щорічно.”
1996 р. Генеральна Асамблея ООН запропонувала державам-учасникам щорічно святкувати Міжнародний день, присвячений терпимості, проводячи цього дня заходи щодо поширення ідей толерантності, орієнтовані як на навчальні заклади так і на широку громадськість.

Цього дня за традицією у Європі та США проводяться акції, спрямовані проти екстремізму, різноманітних форм дискримінації та проявів нетерпимості.
16 листопада у Васильківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 9 учні початкових класів переглянули і обговорили мультфільм "Про Діму".

"Про Діму"

Після перегляду мультфільму всі бажаючі дали інтерв'ю "Толерантність - це..."

Старшокласники організували флешмоб "Квітка толерантності"

    

Коли потрібно звертатися до психолога?

Чомусь існує якесь упередження, що до психолога потрібно йти тільки в тому випадку, якщо ситуація зовсім критична. Мовляв, психолог нам не потрібний, у нас дитина нормальна, просто вередує, як усі.

Щоб не робити помилок, варто спробувати вибудувати свою власну педагогіку або звернутися до психолога. Майте на увазі те, що серед психологів теж є фахівці різного профілю. Є сімейні психологи, вони допоможуть Вам у розв’язанні сімейних конфліктів, гармонізують подружні стосунки. Але ж саме від гармонії в родині залежить духовне здоров’я Вашого маляти.

Дитячі психологи допоможуть Вам відповісти на питання про дитячу поведінку, скорегувати Ваш підхід до дитини, придумають і підкажуть, як краще діяти у певній ситуації.

Іноді так буває, що батьків турбує дитяча поведінка, але вони не можуть сказати, що їх саме турбує. Тут теж допоможе психолог, для цього існують спеціальні тести, які Ваша дитина сприйме як цікаву і захопливу гру. Разом із психологом Ви зможете розібратися в результатах тестів і краще зрозуміти свою дитину.

Багато мам і тат турбуються, що їхня дитина розвивається повільніше, ніж інші діти. Швидше за все, їм це просто здається, тому що в кожного малюка – свій темп розвитку. Але професійно і чітко на це питання відповість саме дитячий психолог.

Для дітей, які занадто тривожні, агресивні, соромливі, відчувають часті страхи, психолог може провести цікаві заняття, які називаються тренінгами. На таких тренінгах діти разом із психологом грають у звичайні, на перший погляд, ігри, а результат не змусить себе чекати. У дитини минають страхи, знижується агресія, підвищується впевненість у власних силах. Тому не слід забувати, що якщо у Вас виникають проблеми із дитячою поведінкою, Вам завжди готовий допомогти психолог.

В чому полягає робота шкільного психолога та які її особливості?

Шкільні психологи відносяться до групи психологів-педіатрів. Але, на відміну від самих педіатрів, вони не займаються лікуванням дітей. Вони існують в основному для того, щоб вислухати проблему, дати пораду. Чи помічали ви, що коли комусь викажеш свої тривоги, то одразу й легше стає на душі. Для деяких роль “жилетки”, в яку можна виплакатись, виконують друзі чи батьки. Але ж бувають такі ситуації, що соромно або незручно розповісти мамі, а подруга потрібної поради не дасть, адже сама не має життєвого досвіду. В таких випадках допомагає психолог. Він у жодному разі не має права розголошувати інформацію, яку розповів учень. Лише в крайньому випадку може поговорити з батьками.

Також шкільні психологи багато проводять різних досліджень. Крім цього, в деяких школах вони ведуть факультативи з психології та виступають кураторами курсових робіт та МАН. Досить багато дітей у наших школах цікавить дослідження тем з психології, адже вони пишуть у своїх роботах саме про ті проблеми, які цікавлять власне їх самих. Це дозволяє їм краще розібратися в своїх проблемах та знайти шляхи їх вирішення.