Притчі

Як досягти цілі?

Великий майстер стрільби з лука на ім'я Дрона навчав своїх учнів. Він повісив на дереві мішень і запитав кожного з учнів, що той бачить.

Один сказав:

– Я бачу дерево і мішень на ньому.

Інший сказав:

– Я бачу дерево, сонце, що сходить, птахів на небі ...

Усі інші відповідали приблизно так само.

Потім Дрона підійшов до свого кращого учня Арджуні і запитав:

– А ти що бачиш?

Той відповів:

– Я не можу бачити нічого, крім мішені.

І Дрона сказав:

– Тільки така людина може потрапляти в ціль.

Син і батько

Якось один чоловік повернувся пізно додому з роботи, як завжди втомлений і засмиканий, і побачив, що у дверях його чекає п'ятирічний син.

– Тату, можна в тебе дещо запитати?

– Звичайно, що трапилося?

– Тату, а скільки ти заробляєш?

– Це тебе не обходить! – обурився батько. – І потім, навіщо це тобі?

– Просто хочу знати. Будь ласка, ну скажи, скільки ти заробляєш за годину?

– Ну, взагалі ж, 500. А що?

– Тату... – син подивився на нього знизу дуже серйозними очима. – Тату, ти можеш зайняти мені 300?

– Ти запитував тільки для того, щоб я тобі дав грошей на яку-небудь дурну іграшку? – закричав той. – Негайно марш до себе в кімнату й лягай спати!.. Не можна ж бути таким егоїстом! Я працюю цілий день, страшно втомлююся, а ти себе так нерозумно поводиш. Малюк тихо пішов до себе в кімнату й закрив за собою двері. А його батько продовжував стояти у дверях і злитися на прохання сина. «Як він сміє запитувати мене про зарплату, щоб потім попросити грошей?» Але через деякий час він заспокоївся і почав міркувати: «Може, йому дійсно щось дуже важливе потрібно купити. Та чорт з ними, з трьома сотнями, адже він ще взагалі жодного разу в мене не просив грошей». Коли він увійшов у дитячу, його син уже був у постелі.

– Ти не спиш, синку? – запитав він.

– Ні, тату, – відповів хлопчик.

– Я, здається, занадто грубо тобі відповів, – сказав батько. – У мене був важкий день, і я просто зірвався. Пробач мені. Ось, тримай гроші, які ти просив. Хлопчик сів у ліжку й посміхнувся.

– Ой, спасибі! – радісно вигукнув він. Потім заліз під подушку й дістав ще кілька зім'ятих банкнот. Батько, побачивши, що в дитини вже є гроші, знову розлютився. А малюк склав всі гроші разом, ретельно перерахував купюри і знову подивився на батька.

– Навіщо ти просив грошей, якщо вони в тебе вже є? – пробуркотів той.

– Тому що в мене було недостатньо. Але тепер мені вистачить, – відповіла дитина. – Тату, тут рівно п’ятсот. Можна, я куплю одну годину твого часу? Будь ласка, прийди завтра з роботи раніше, я хочу, щоб ти повечеряв разом з нами... 

Притча про виховання

У зоопарк привезли ведмежа, посадили його в клітку. Клітка була настільки малою, що воно могло робити тільки три кроки вправо і три кроки вліво.

Так і ходило ведмежа три кроки вправо і три кроки вліво.

Минув час, ведмежа підросло і стало красивим, могутнім ведмедем. Його випустили у просторий вольєр. Але й там він продовжував робити три кроки вправо і три кроки вліво.

Йшов час, а наш ведмідь так і ходив три кроки вправо і три кроки вліво.

Притча про вовків

Колись давно старий індієць розповів своєму онукові одну життєву істину.

Усередині кожної людини йде боротьба, дуже схожа на боротьбу двох вовків. Один вовк є зло – заздрість, ревнощі, жаль, егоїзм, амбіції, брехня.

Інший вовк є добро – мир, любов, надія, люб'язність, істина, доброта, вірність.

Маленький індієць, зворушений до глибини душі словами діда, на декілька секунд замислився, а потім запитав:

– А який вовк в кінці перемагає?

Обличчя старого індійця торкалася ледве помітна посмішка, і він_: відповів:

– Завжди перемагає той вовк, якого ти годуєш.

У крамниці в Бога

Одного разу жінці приснився сон, що за прилавком магазину стояв Господь Бог.

– Господи! Це Ти? – вигукнула вона з радістю.

– Так, це Я, – відповів Бог.

– А що в Тебе можна купити? – запитала жінка.

– У мене можна купити все, – пролунала відповідь.

– У такому разі дай мені, будь ласка, здоров'я, щастя, любові, успіху і багато грошей. Бог доброзичливо посміхнувся і пішов у підсобне приміщення за замовленим товаром. Через деякий час він повернувся з маленькою паперовою коробочкою.

– І це все?! – вигукнула здивована і розчарована жінка. – Так, це все, – відповів Бог. – Хіба ти не знала, що в моєму магазині продається тільки насіння?

 

Притча «Цінність часу» Один бізнесмен накопичив великий капітал — 3 мільйони доларів. Він вирішив, що візьме собі рік відпустки, щоб удосталь відпочити. Але не встиг прийняти це рішення, як його відвідав Янгол Смерті. Бізнесмен дуже злякався і вирішив відкупитися. «Продай мені три тижні життя, і я віддам тобі мільйон», — запропонував він. Але Янгол Смерті відмовив. «Гаразд, продай тільки 1 день, і я віддам усе, що маю». Янгол відмовив. Тоді чоловік запитав, чи може Янгол Смерті дати йому кілька хвилин, щоб написати прощального листа. Янгол погодився. Бізнесмен написав: «Правильно використовуйте час, який вам відведено для життя. Я не зміг купити навіть години за 3 мільйони доларів. Перевірте, чи все, що вас зараз оточує, справді має цінність».

                                                                                                   

 

Притча-блюз Жив собі хлопець із жахливим характером. Якось батько дав йому мішок із цвяхами і сказав по одному забивати їх у паркан щоразу, коли хлопець втратить терпець і посвариться з кимось. Першого дня хлопець забив 37 цвяхів. Згодом він навчився опановувати себе, і забитих цвяхів щодня меншало. Хлопець зрозумів, що легше навчитися стримувати свої емоції, ніж забивати цвяхи. Нарешті настав день, коли він не забив жодного цвяха. Син підійшов до батька і сказав про це. Той наказав синові витягати з паркана по одному цвяху у ті дні, коли він не втратить самоконтролю і ні з ким не посвариться. Минали дні, і згодом син міг сказати батькові, що в паркані не залишилося жодного цвяха. Батько підвів сина до огорожі: «Ти добре поводишся, синку, але подивися, скільки дірок залишилося...  Огорожа вже ніколи не буде такою, як колись...».

 

 

Притча про людину Одна людина вирішила змінити світ. Але світ — такий великий, а вона — така маленька. Тоді вона вирішила змінити своє місто. Але місто — таке велике, а вона — така маленька. Тоді вона вирішила змінити свою родину. Але родина у неї така велика, одних дітей із десяток. Тоді ця людина вирішила змінити те єдине, що їй до снаги... (пауза, відповіді учнів). Саму себе.

 

Притча про мандрівників Одного дня мандрівники влаштовувалися на ночівлю на засипаному галькою морському березі. Раптом з небес полинуло світло. Мандрівники зрозуміли, що почують божественне одкровення, і приготувалися чекати. За якийсь час із височини пролунав голос. Бог звернувся до мандрівників: «Наберіть гальки і покладіть її у сумки. На ранок вирушайте в дорогу. Ідіть весь день. Увечері ви радітимете і сумуватимете одночасно». Після цього і світло, і голос зникли. Мандрівники були розчаровані. Вони чекали пророцтва, вселенської правди, яка зробила б їх багатими та відомими, а натомість отримали завдання, сенсу якого не розуміли. Проте, згадуючи про небесне сяяння, вони про всяк випадок із бурчанням покидали в сумки декілька дрібних камінчиків. Подорожні йшли весь наступний день. Увечері, вкладаючись спати, зазирнули у свої сумки. Замість гальки в них лежали діаманти. Спочатку мандрівників охопила радість. А за мить — смуток: діамантів було так мало!

 

 

Просто притча Бог зліпив людину з глини, і залишився у нього невикористаний шматок. «Що б іще зліпити?» — запитав Бог. «Зліпи мені щастя», — попросив чоловік. Нічого не відповів Бог і лише поклав людині у долоню шматок глини.

 

Притча «Скільки важать наші слова?»                                      Одного разу маленька синичка, сидячи на засніженій гілці дерева, запитала в дикого голуба: — Скажи, скільки важить одна сніжинка? — Не більше, ніж нічого, — відповів він їй. — Тоді я хочу розповісти тобі дуже цікаву історію, — вела далі синичка. — Одного разу я сиділа на ялиновій гілці, аж раптом почав падати густий сніг. Це ще не була снігова буря, і легкі сніжинки спокійно лягали на дерева. Я нарахувала 7 435 679 сніжинок, які опустилися на гілку. І коли остання сніжинка, яка, як ти сказав, «важить не більше, ніж нічого», впала на неї — гілка зламалася. — Після цього синичка злетіла, залишивши голуба у глибокій задумі.

 

Притча про віслюка Бігав-бігав віслюк по полях та сильно стомився. Украй знесилений, розтягнувся на льоду: — Відпочину трішки тут, немає більше сил! Підлетів до нього жвавий горобець і почав на вушко щебетати: —  Ослику, спам'ятайся! Ти не на дорозі, а на замерзлому ставку! Але віслюкові так кортіло спати, що він нічого не бажав чути... За деякий час із його ніздрів повалила пара. Під дією тепла лід почав потрошку розтавати, а потім тріснув. Опинившись у холодній воді, віслюк одразу прокинувся й почав кликати . на допомогу. Та було вже запізно... Знаєш, ніколи не слід нехтувати доброю порадою, особливо коли ти в незнайомому місці.

       

Усе у твоїх руках                                                         Дуже давно у старовинному місті жив великий мудрець, слава про мудрість якого поширювалася далеко від його рідного міста. Проте був у місті і чоловік, який заздрив славі мудреця. І вирішив він придумати таке запитання, на яке той не зміг би відповісти. Він спіймав метелика і подумав: «А що, як я спитаю у мудреця: який метелик у моїх руках, живий чи мертвий? Якщо він скаже, що живий, я стисну долоні, і метелик помре, а якщо скаже, що мертвий, я розтулю долоні, і метелик злетить. Тоді всі зрозуміють, хто з нас розумніший». Так заздрісник і зробив. Та коли він запитав мудреця про метелика, мудрець, який насправді був надзвичайно розумною людиною, відповів: «Усе у твоїх руках».

 

 

Притча про падишаха Якось падишах захотів випробувати своїх візирів. «О, мої піддані! — звернувся він до них. — Я запропоную вам складне завдання, мені цікаво, хто з вас може виконати його». Падишах повів візирів у сад, в одному з кутків якого стояли іржаві залізні двері з величезним замком. «Той, хто відчинить ці двері, стане моїм першим візиром», — сказав він. Деякі придворні лише хитали головами, інші дивилися на замок, решта почали нерішуче штовхали двері, хоч були певні, що не відчинять їх. Один за одним піддані відходили від дверей. Лише один візир уважно оглянув двері, обмацав замок і щосили штовхнув їх. І — о диво! — спочатку з'явилася вузька щілина, а далі двері почали прочинятися швидше, і нарешті розчахнулися. Тоді падишах сказав: «Ти станеш моїм першим візиром, бо покладаєшся не тільки на те, що бачиш і чуєш, а й віриш у власні сили».

 

 

Розповідь для натхнення Життя чимось нагадує річку, якою ми пливемо у човні. Можна нічого не робити, просто плисти за течією. Час від часу човен прибиватиметься до якогось берега. Уявімо, що вам хочеться потрапити в якесь особливе місце. Воно безпечне, красиве, там чудовий клімат, люди, які вам подобаються. Але ви не зможете туди потрапити, якщо будете просто плисти за течією. Ви маєте дотримуватися певного курсу: пройти пороги, інколи, може, доведеться навіть гребти проти течії. Там можуть бути й інші перешкоди. Може, вам навіть доведеться тягнути човна вздовж берега. Це набагато складніше, ніж просто лежати і плисти за течією. Але ваші зусилля варті того. Ви знаєте, куди вам плисти, тому плануватимете цю подорож якнайретельніше. Може, ви зробите неправильний крок і трохи заблукаєте, але оскільки ви знаєте, куди плисти, то знайдете шлях. Це дасть вам додаткову енергію,  щоб і далі йти до своєї мети. І нагородою вам буде острів, де ви натішитеся життям.

 

 

Притча про двох сусідів Жили на вулиці два сусіди. Раптом один другому зробив велике зло. Ображений, палко прагнучи помститись, пішов до мудреця по пораду. Що ж мудрець йому запропонував? Відповісти кривдникові добром! Сусід послухався, та у відповідь був знову «нагороджений» злом. Але мудрець і тут порадив не пошкодувати добра. «Як? — закричав чоловік. — Я не можу себе змусити!». Тоді мудрець заперечив: «Якщо він не втомився від зла, то чому ти втрачаєш сили від добра?»