Хвилинки арт-терапії 3

   Навчання за програмою «Психолого-педагогічний супровід дітей різновікових категорій методами арт-терапії» (в тому числі роботи з дітьми з особливими потребами в розвитку).  Модуль 3.

  Ведуча: Стреж Людмила, практичний психолог вищої кваліфікаційної категорії, педагогічне звання «практичний психолог-методист», системно-сімейний арт-терапевт, ведуча тренінгових програм, тренер Всеукраїнських та Міжнародних фестивалів, тренер Східноукраїнської асоціації арт-терапії, автор корекційно-розвиваючих програм для дітей «Хвилинки арт-терапії», «Подорож в Чарівну країну «Я та Ми», автор та ведуча проекту «Хвилинки арт-терапії для особливих дітей та їх батьків». Автор публікацій в Всеукраїнських фахових виданнях, автор метафоричних асоціативних зображень «Дні змін», «Зачаровані малюнки», «Емоційні портрети».

До Дня захисника України

За традицією третій рік поспіль у школі пройшло свято "Ми - веселі козачата" до Дня захисника  України для учнів 5-х класів. Маленькі козачата показали свою спритність, виносливість, ерудицію. Хоч перемогу отримав 5-В клас, для козаків головне - командний дух і веселий настрій.

Хвилинки арт-терапії

Сьогодні учні 7-Г класу за допомогою МАК та малюнків поринули  у світ фантазії, емоцій та почуттів, що дало змогу підліткам краще усвідомити своє "Я", змінити відношення до явищ або подій.

"Чарівний килимок" або "Мандала"

Мандала (Mandala)  - в перекладі з санскриту "коло" або "центр". Малюнок її симетричний: зазвичай він є колом з вираженим центром.

«Коли людина малює мандалу, вона малює свій внутрішній світ зараз, стан самозвеличання, себе сьогодні, поза соціумом, свою духовну суть. Вона відповідає на екзистенціальні питання: Хто я? Де я? Звідки я? Куди я? Коли отримана відповідь на перші два питання, відбувається переоцінка ситуації. Це і дає найсильніший психотерапевтичний ефект» (Колошина Т.Ю. Арт-терапія).

Сьогодні до "чарівного" дійства долучилися й учні 7-х класів.

Вітаю

Хвилинки арт-терапії

   Навчання за програмою «Психолого-педагогічний супровід дітей різновікових категорій методами арт-терапії» ( в тому числі роботи з дітьми з особливими потребами в розвитку). 

  Ведуча: Стреж Людмила, практичний психолог вищої кваліфікаційної категорії, педагогічне звання «практичний психолог-методист», системно-сімейний арт-терапевт, ведуча тренінгових програм, тренер Всеукраїнських та Міжнародних фестивалів, тренер Східноукраїнської асоціації арт-терапії, автор корекційно-розвиваючих програм для дітей «Хвилинки арт-терапії», «Подорож в Чарівну країну «Я та Ми», автор та ведуча проекту «Хвилинки арт-терапії для особливих дітей та їх батьків». Автор публікацій в Всеукраїнських фахових виданнях, автор метафоричних асоціативних зображень «Дні змін», «Зачаровані малюнки», «Емоційні портрети».

    

Міжнародний день миру

   Для деяких з нас мир - це повсякденна реальність. На наших вулицях спокійно, наші діти ходять до школи. Там, де підвалини суспільства міцні, безцінний дар миру може ніким особливо і не помічатися.
   Проте для дуже багатьох людей у сучасному світі цей дар - не більше ніж казкова мрія. Вони живуть в кайданах атмосфери нестабільності та страху. Для них-то в основному і існує цей день.
   Двадцять п’ять років тому Генеральна Асамблея проголосила Міжнародний день миру як день загального припинення вогню і відмови від насильства. З тих пір він і відзначається в Організації Об’єднаних Націй. Він покликаний змусити людей не тільки задуматися про мир, але і зробити щось заради нього. Свято відзначається щорічно відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН A/RES/55/282.
   ООН використовує святкування Дня миру, для залучення уваги до своєї різнобічної роботи в підтримку миру і для того, щоб спонукати окремих людей, групи та громади на всій планеті до осмислення проблем миру та обміну інформацією та практичним досвідом діяльності по його досягненню.
   В Україні День миру закріплено відповідно до Указу Презедента України № 100 від 5 лютого 2002 року.
   Посилання

https://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=217&year=2017

Дзвони Миру

Батьки й діти. Внутрішній світ підлітка

 У 6-А класі пройшли батьківські збори "Батьки й діти. Внутрішній світ підлітка", в ході яких учасники мали змогу проаналізувати особливості молодшого підліткового віку, охарактеризувати взаємини «підліток – однолітки» та «підліток – дорослі», обговорити принципи безконфліктного спілкування з дітьми.

Всесвітній день запобігання самогубствам

Половина випадків насильницької смерті на нашій планеті припадає на самогубства. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), загальна кількість смертей від суїциду зараз наближається до мільйона на рік.

Тенденції такі, що до 2020 року число самогубств, очевидно, зросте в півтора рази. У зв’язку з цим ВООЗ оголосила 10 вересня Всесвітнім днем запобігання самогубствам.

Суїцид - це глобальна і трагічна проблема для світової охорони здоров’я. По всій землі після рішення накласти на себе руки вмирає більше людей, ніж у результаті воєн і насильницьких убивств, разом узятих.

За поширеністю випадків суїциду попереду йдуть розвинені країни. Першість належить країнам Східної Європи.

Найменші ж показники - в Латинській Америці та Азії. По Африці дані про це практично відсутні.

Посиланняhttps://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=202&year=2017 

Ми за яскраве життя!

Під таким гаслом 8 вересня у Васильківській ЗОШ I-III ступенів № 9 відбулася акція до Всесвітнього дня запобігання самогубствам, який відзначається 10 вересня. Учні школи, вчителі з самого ранку приходили до школи з різнокольоровими повітряними кульками. Яскрава кулька викликала посмішку на обличчі у перехожих, а на запитання:"Що у вас за свято?" - лунала відповідь: "Ми - за яскраве життя!" На кожному поверсі школи діти різних класів групувалися у команди та робили "повітряні композиції". Атмосфера позитиву, радості та гарного настрою панувала протягом усього дня.

https://www.facebook.com/groups/139463386583188/?ref=bookmarks

Інклюзивна освіта: основні положення

ЮНЕСКО розглядає інклюзію як підхід, що «динамічно розвивається, полягає в позитивному відношенні до різноманітності учнів і в сприйнятті індивідуальних особливостей не як проблеми, а як можливості для збагачення процесу пізнання». Тому рух у напрямі інклюзії - це не тільки технічна або організаційна зміна, але і своя філософія.

           

    Інклюзія: як розшифрувати?

Інклюзія (від Inclusion – включення) – процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціальному житті. Це політика й процес, що дає можливість всім дітям брати участь у всіх програмах.

Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього закладу.

Одним із головних завдань інклюзії є відгук на широкий спектр освітніх потреб в шкільному середовищі та поза його межами.

Інклюзія розглядається як процес визнання і реагування на різноманітність потреб всіх тих, хто навчається. Вона припускає їх активну участь в процесі отримання знань, в культурному і суспільному житті. Інклюзія приводить до зменшення сегрегації в системі освіти. Вона вимагає змін і модифікацій змісту, підходів, структури і стратегії освіти з урахуванням потреб усіх дітей, керуючись переконаністю, що системи загальної освіти зобов'язані навчати усіх дітей.

Інклюзія особливо підкреслює надання можливостей для рівної участі дітей з інвалідністю (фізичною, соціальною і емоційною) в загальній системі здобування освіти, для індивідуального вибору і отримання спеціальних послуг і пристосувань для тих, кому це необхідно.

При визначенні інклюзії важливо відзначити наступні моменти.

Мається на увазі:

• заохочення відмінностей;
• користь для тих, хто навчається, а не тільки для тих, хто піддається виключенню;
• відсутність в школі дітей, які можуть відчувати себе виключеними;
• надання рівного доступу до освіти або створення спеціальних умов для певних категорій дітей без їх виключення.

Не мається на увазі:

• реформа тільки спеціальної освіти, але реформа як формальної, так і неформальної освіти;
• реагування тільки на відмінності, але також підвищення якості освіти для тих, хто навчається;
• спеціальні школи, але можлива додаткова підтримка для учнів у загальній системі освіти;
• задоволення потреб тільки дітей з інвалідністю;
• задоволення потреб однієї дитини за рахунок іншого.

Інклюзивна освіта включає:

• визнання рівної цінності для суспільства всіх учнів і педагогічних працівників;
• підвищення ступеня участі учнів у навчальному процесі та позашкільних заходах й одночасне зменшення рівня ізольованості частини учнів;
• зміни в політиці навчального закладу, практиці та шкільній культурі з метою приведення їх у відповідність з різноманітними потребами учнів, які навчаються в даному навчальному закладі;
• Подолання бар’єрів на шляху отримання якісної освіти та соціалізації всіх учнів, а не тільки учнів з інвалідністю та учнів з особливими освітніми потребами;
• аналіз і вивчення спроб подолання бар’єрів і покращення доступності навчальних закладів для окремих категорій учнів. Проведення реформ і змін, спрямованих на користь усіх учнів;
• переконання, що відмінності між учнями – це ресурс, що сприяє педагогічному процесу, а не перешкоди, які необхідно долати;
• визнання прав дітей на отримання освіти в загальноосвітніх навчальних закладах, що розташовані за місцем проживання;
• покращення ситуації у школах у цілому як для учнів, так і для педагогів.
• визнання ролі шкіл не тільки в підвищенні академічних показників учнів, а й у розвитку місцевих громад;
• розвиток партнерських відносин між школами і місцевими громадами;
• визнання того, що інклюзія в освіті – це один з аспектів інклюзії в суспільстві.

Ключові елементи інклюзивної освіти

При визначенні сутності інклюзії, важливо звернути увагу на чотири елементи, які ілюструють її характерні особливості.

• Інклюзія - це процес. Вона повинна розглядатися як постійний нескінченний пошук якнайкращих способів реагування на людську різноманітність. Це - навчання тому, як жити, приймаючи всі відмінності, і вчитися виходячи з цього. У такій ситуації відмінності бачаться позитивніше - як стимули, сприяючі отриманню знань.
• Інклюзія пов’язана з визначенням і подоланням бар’єрів. Тому вона включає накопичення, класифікацію й аналіз інформації з різних джерел з метою планування поліпшень в політиці й практиці.
• Інклюзія - це присутність, участь і досягнення всіх учнів. Присутність в даному випадку означає те, «де діти навчаються і як часто вони відвідують школу»; під участю мається на увазі рівність в отриманні досвіду в стінах школи, а отже, кожен з учнів повинен приймати думки інших; і досягнення - це результат навчання за всією програмою, а зовсім не результати тестів або іспитів.
• Інклюзія акцентує увагу на тих групах учнів, які більше схильні до виключення або маргіналізації або незасвоєння знань. Це має на увазі відповідальність проведення моніторингу тих груп, які статистично знаходяться в зоні більшого ризику, а також при необхідності зробити кроки до забезпечення їх присутності, участі й досягнень в системі освіти.

В основу інклюзивної освіти покладена ідеологія, яка виключає будь-яку дискримінацію дітей, яка забезпечує однакове ставлення до всіх людей, але створює спеціальні умови для дітей з особливими потребами.

Основні принципи та цінності інклюзивної освіти

Інклюзивна освіта – цінності:

• це визнання того, що всі діти можуть навчатися;
• це робота зі всіма дітьми, незалежно від їх віку, національності, мови, походження, особливостей розвитку;
• це вдосконалення освітніх структур, систем і методик для забезпечення потреб всіх дітей;
• це частина великої стратегії по створенню інклюзивного суспільства;
• це динамічний процес, який знаходиться постійно в розвитку.

Інклюзивна освіта базується на таких принципах

• цінність людини не залежить від її здібностей і досягнень;
• кожна людина здатна відчувати і думати;
• кожна людина має право на спілкування і на те, щоб бути почутою;
• адаптація системи до потреб дитини, а не навпаки;
• справжня освіта може здійснюватися тільки в контексті реальних взаємостосунків;
• всі люди потребують підтримки і дружби ровесників;
• задоволення індивідуальних освітніх потреб кожної дитини;
• визнання спроможності до навчання кожної дитини та, відповідно, необхідність створення суспільством відповідних для цього умов;
• залучення батьків до навчального процесу дітей як рівноправних партнерів та перших вчителів своїх дітей;
• командний підхід у навчанні та вихованні дітей, що передбачає залучення педагогів, батьків та спеціалістів;
• складність завдань повинна відповідати здібностям дитини;
• рівний доступ до навчання у загальноосвітніх закладах та отримання якісної освіти кожною дитиною;
• подолання потенційних бар'єрів в навчанні.

Інклюзивна освіта є підходом, який допомагає адаптувати освітню програму та навчальне середовище до потреб учнів, які відрізняються своїми навчальними можливостями.

Інтеграція vs. інклюзія

Інтеграція - зусилля, спрямовані на введення дітей з особливими освітніми потребами у регулярний освітній простір. Ми пристосовуємо учня до вимог школи.

Інклюзія передбачає пристосування шкіл та їх загальної освітньої філософії та політики до потреб усіх учнів – як обдарованих дітей, так і тих, котрі мають особливі потреби. Інклюзія потребує змін на всіх рівнях освіти, оскільки це – особлива система навчання, яка охоплює весь різноманітний контингент учнів та диференціює освітній процес, відповідаючи на потреби учнів усіх груп та категорій.

Інклюзію в освіті можна розглядати як один із багатьох аспектів інклюзії в суспільстві в цілому.

Переваги інклюзивної освіти

Переваги інклюзивної освіти:

Для дітей з особливими потребами:

• завдяки цілеспрямованому спілкуванню з однолітками поліпшується когнітивний, моторний, мовний, соціальний та емоційний розвиток дітей;
• ровесники відіграють роль моделей для дітей з особливими освітніми потребами;
• оволодіння новими вміннями та навичками відбувається функціонально;
• навчання проводиться з орієнтацією на сильні якості, здібності та інтереси дітей;
• у дітей є можливості для налагодження дружніх стосунків зі здоровими ровесниками й участі у громадському житті.

Для інших дітей:

• діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей;
• діти вчаться налагоджувати й підтримувати дружні стосунки з людьми, які відрізняються від них;
• діти вчаться співробітництву;
• діти вчаться поводитися нестандартно, бути винахідливими, а також співчувати іншим.

Для педагогів та фахівців:

• вчителі інклюзивних класів краще розуміють індивідуальні особливості учнів;
• вчителі оволодівають різноманітними педагогічними методиками, що дає їм змогу ефективно сприяти розвиткові дітей з урахуванням їхньої індивідуальності;
• спеціалісти (медики, педагоги спеціального профілю, інші фахівці) починають сприймати дітей більш цілісно, а також вчаться дивитися на життєві ситуації очима дітей.

Посилання http://www.ussf.kiev.ua/ie_inclusive_education/

День знань

У перший день осені, 1 вересня, відзначали День знань - свято для першокласників і початок нового навчального року для всіх інших школярів, вчителів, батьків.

https://www.facebook.com/groups/139463386583188/?ref=bookmarks

Подяка

   Висловлюю щиру вдячність рою «Нащадки», а саме: Байдаку Віталію, Антонову Денису, Григоренку Даніїлу, Дерюгіну Єгору, Кошкіну Іллі, Марущаку Денису, Скляр Марії, Стасюку Валерію, Степаненко Юлії, Тарасюк Наталії та їх виховнику Зеленкову Леоніду Павловичу, які виконуючи Добре діло під час Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура») власними руками змайстрували стіл для пісочної анімації. 

      Малювання піском на підсвіченому склі, створення казкових чарівних образів – це новий досвід, який отримали школярі, цікавий спосіб спілкування зі світом і самим собою; спосіб зняття внутрішньої напруги і втілення її на несвідомо-символічному рівні, спосіб, який підвищує впевненість у собі і відкриває нові шляхи розвитку.

Як розповісти дитині про небезпечні ігри і не спровокувати цікавість (Як інформувати батьків)

Чому іде хвиля про квести? Тому що ми всі маємо підвищений рівень тривоги. І не через квести, а через війну. Тривога в таких умовах ‒ це нормально. Але самопідсилення, нагнітання її до рівня паніки ‒ не нормально, шкідливо. Не треба зразу бігти і щось робити негайно. Це лише дзвіночок про можливу небезпеку. Тільки привід звернути увагу, якщо віртуальне життя дитини було поза увагою. Треба взяти на замітку, подумати, поспостерігати, підібрати час для розмови. Дорослі дорослих мотивують "страхами" бути уважнішими до дітей. Дітей такі "страхіття" не регулюють бути обережнішими, а можуть викликати протилежну реакцію - зацікавити. Тому давайте хвилю далі не піднімати, ми просто маємо створити ресурсну мережу для реагування на такі потенційно небезпечні "модні хвилі" і фахово їх відпрацьовувати, а не роздмухувати.

Як батькам бути пильними? 

Що перше роблять батьки, коли узнають інформацію про такі ігри? Починають розпитувати дитину, чи ти знаєш про таку гру. Діти кажуть: ні, не чули. Батьки щасливі ‒ це не про нашу дитину. А саме після цих розпитувань може з'явитися бажання пошукати. Профілактика не має викликати цікавість до забороненого. Тому треба мати з дитиною розмови щоденно про усіляке. У тому числі: в які ігри подобається грати, чому саме в цю гру, що саме найбільше подобається, що ти в ній знаходиш для себе, а що тобі залишається після того, як закінчив грати, чим це пригодиться надалі в житті і т.д. Інколи важко слухати, бо

а) дитина не вміє себе виразити (і чим більше грає, тим більше імовірність, що на спілкування не лишається часу і комунікаційні уміння не розвиваються);

б) у батьків немає часу і не вистачає терпіння вислуховувати детальну розповідь сюжету гри, дитячі оповіді про персонажів чи якісь рівні та ігрові проблеми (тому від цих розповідей найчастіше відмахуються як від несерйозного, неважливого, пустого).

Але якщо ми не ведемо наших дітей у грі, є велика імовірність, що гра починає вести нашу дитину в реальності. Не просто забирає час життя, а втручається в реальність, вимагаючи певних дій, і як виявляється небезпечних.

Батьки відповідають за життя дитини, мабуть скоро і кібернедогляд теж з’явиться як новітнє поняття. Сьогодні вже увели в обов'язки батьків забезпечення права дитини на вільне від екранів середовище життя. Це відповідальність батьків.

Безпека дитини ‒ це відповідальність батьків, хоч і в кіберсередовищі. Але часто цілком відповідальні батьки не знають, як діяти, щоб убезпечити від таких ризиків.

Найкращий шлях профілактики смертальних квестів:

• ·  розвиток інтересів дитини поза інтернетом, в реальності;
• · збереження довіри у стосунках, контакту, для того, щоб дитина бачила в батьках готовність допомогти в складних ситуаціях і зверталася до них.

Що дитині подобається? Наскільки вона має сталий інтерес? Якщо не має, то скільки ви зробили пропозицій спробувати щось нове, і ще раз, і ще раз? Це не обов'язково нові кружки чи щось організоване. Це може бути будь-яка справа, що робиться разом (приготування їжі, наведення чистоти і краси в оселі, підготовка подарунків, спільний перегляд фільмів чи читання книги) з розмовою про відчуття, думки, здобутки, які віднайдено в цій справі, побільше гумору і веселощів. І про ігри також говорити, допомогти дитині пройти період захопленості, регулювати час, "торгуватися" ("ти з'їси цю цукерку тільки через мій суп"), укладати угоди, карати згідно з домовленостями (щоб розвивати волю в дитини, а не принижувати її) і т.д.

На жаль, до ігр ставлення у дорослих ‒ від крайнощів до крайнощів. Спочатку нічого не регулюється, а потім, як узнали про небезпеку ‒ все заборонити. Крайнощі не подіють адекватно. Формуйте інтереси поза Інтернетом. Розмовляйте про життя і про ігри також. І в цій розмові про життя, небезпеки, проблеми, свою долю, свій шлях, про ігри, спільноти, небезпеки в іграх, зв'язок з життям ‒ ви узнаєте потрібну вам інформацію.

Не питайте "чи знаєш ти таку-то гру", спитайте "а чи хтось розповідав тобі про ігри, які не тільки на екрані відбуваються, а виходять за межі, в реальному житті щось треба робити, і що ти думаєш про це?" Не кажіть: "ти ж мені зразу скажи, якщо хтось таке буде пропонувати", а скажіть "а що ти зробиш, якщо тобі таке запропонує хтось?" Начебто те саме, але трохи інакше.

Ще кілька порад з урахуванням віку дитини.

         Ці квести спрямовані на 9-13 річних, в цьому віці відбувається зміна ставлення до батьків і це слабке місце, в яке втручаються. А починати говорити про небезпеки раніше треба. Чи є в дитини уявлення про те, що люди різні, є й погані, ті, хто можуть вчинити дитині зле. Ігри теж створюють люди і може статися так, що ігри теж пропонуватимуть якісь погані речі. Як ти розрізниш? Які погані речі можуть пропонувати? Я тобі допоможу розібратися. Треба звертатися до мами чи тата, якщо сумніваєшся. Це приблизно для молодшого шкільного віку. А для старших більше індивідуалізовано в залежності від стану стосунків. Тут як надмірна опіка так і відсутність опіки (надмірна свобода) можуть виявитися ускладненням. 

Підлітки і Інтернет

Сучасні підлітки, яких називають «цифровими дітьми» легко освоюють комп'ютер, мобільні пристрої і вміло користуються ними.  При цьому навички дітей в області безпеки в Інтернеті відстають від їх здатності освоювати нові програми та пристрої.
Основні інформаційні загрози в Мережі, які становлять небезпеку для дітей і підлітків такі:

1. Перегляд сайтів для дорослих.
2. Кібер-терор (Кібербулінгу) або «тролінг».
3. Безпека доступу в Мережу і крадіжка особистих даних технічними засобами.
4.  Кібершахрайства.
5. Поширення у відкритому доступі персональних даних неповнолітніх.

   За результатами дослідження «Лабораторії Касперського», з усіх сайтів з маркуванням 18+ найбільший інтерес дітей представляють еротичні і порнографічні сайти – 46,4 %, на другому місці – збройова тематика – 26,4 %, на третьому – нецензурна лексика – 10,7 %.
   Слід звернути увагу, що зазначені відсотки – це питома вага не всіх відвідуваних неповнолітніми сайтів, а лише тих, які входять в категорію небажаних.  Ще точніше – в ці відсотки увійшли і невдалі спроби потрапити на "дорослі" сайти, якщо вони були заблоковані модулем «Батьківський контроль».
    Сам по собі результат дослідження не дуже цікавий.  Чого хочеться більшості дітей?  Скоріше стати дорослими.  І будь-яке маркування "тільки для дорослих" ще більше розпалює інтерес, вважають психологи.
      Висновок дослідження очевидний: Безпека дитини в Мережі = Контроль з боку батьків + «Батьківський контроль».
     За даними Центру новин ООН 92 % батьків стверджують, що вони встановили чіткі правила поведінки для своїх дітей в Інтернеті.  Однак, ці дані не збігаються з даними опитування дітей.  34 % дітей заявили, що їхні батьки не встановлювали ніяких правил і не контролюють те, як вони користуються Всесвітньою павутиною.
   85 % батьків сказали, що чули про програмне забезпечення, що дозволяє встановити батьківський контроль на комп'ютері, яким користується дитина.  Але тільки 30% батьків вирішили ним скористатися.
     У жовтні 2013 року результати дослідження, проведені Лігою безпечного Інтернету, МТС і "Лабораторією Касперського" показали, що тільки 21,5 % батьків контролюють дітей у віці від 6 до 17 років, кажучи, на які сайти заходити можна або не можна.

Прості поради "Як захистити дитину в мережі?"

1. Створіть «дитячий» профіль користувача на вашому ПК або ноутбуці, де будуть лише призначені для дітей матеріали (наприклад, мультфільми).
2.  Навчіть дитину користуватися соціальними мережами і пошуковими сервісами.  Заведіть їй сторінку в соцмережах та адресу електронної пошти.  Використовуйте різні паролі!
3. Використовуйте налаштування безпеки обраних сайтів для обмеження доступу до особистих даних вашої дитини.
4. Перевіряйте вікові обмеження сайтів і відеоігор.  Багато з них не призначені для неповнолітніх.
5. Поясніть, що в Інтернеті, як і в реальному житті, не варто спілкуватися з незнайомими людьми і тим більше розкривати інформацію про себе або сім'ю.
6. Навіть друзям і знайомим не слід довіряти на 100% – профіль однокласника вашої дитини може бути зламаний зловмисниками.
7. Наглядати за тим, кого ваша дитина додає у друзі в соцмережах і що публікує у відкритому доступі.
8. Якщо вашу дитину в Інтернеті хтось налякав або засмутив – вона повинна знати, що в будь-який момент може прийти до вас і розповісти про це.
9. Переконайтеся, що у вашій родині комп'ютери, ноутбуки й мобільні пристрої захищені антивірусним ПЗ.
10. Активуйте у вашій антивірусній програмі функцію «Батьківський контроль» і визначте категорії сайтів, які необхідно блокувати (онлайн-магазини, казино, XXX-сайти тощо).

ЩО ТАКЕ «ГОТОВНІСТЬ ДО ШКОЛИ»?

 Якщо Ви запитаєте про це в батьків, то отримаєте приблизно таку відповідь:
«Дитина повинна знати букви, цифри у межах 10, вміти лі­чити у межах 10
 і читати». 

А от будь-який учитель початкових класів скаже інакше.

Можна сказати, що є два глобальних критерії готовності дитини до школи – фізіологічна та психологічна готовність. У свою чергу, готовність психологічна складається з інтелектуальної, емоційної та соціальної. Отже, розглянемо всі ці види готовності по черзі.

Спочатку поговоримо про фізіологічну готовність. Мабуть, знайти малюка-шестирічку, який був би фізіологічне готовий до школи, до­сить складно. Спробуйте провести такий простий тест, що дозволяє визначити, чи досягло маля фізіологічної зрілості: потрібно зап'ястя прикласти до верхівки та спробувати дістати пальцями вуха. У дорослих це не викликає труднощів. І в дітей-семирічок – теж. А от серед шестирічок є небагато дітлахів, які здатні дістати пальцями вушка.

Не готова

Готова

Вважається також, що до моменту початку навчання в дитини по­винні змінитися мінімум два молочних зуби. А ще краще, якщо до мо­менту приходу до школи зміна зубів буде відбуватися повним ходом.

Якщо в дитини є будь-які логопедичні проблеми, то це теж свід­чить про низький рівень фізіологічної готовності.

Якщо малюк часто хворіє, у нього знижений імунітет, є які-небудь хронічні захворювання, – це ще одне протипоказання щодо того, щоб віддавати його рано до школи.

Народна мудрість свідчить: «У здоровому тілі – здоровий дух». І це дійсно так. Навчання в школі потребує від малюка напруги всіх фізичних сил: рано вставати, сидіти п'ять-шість годин за партою (що для дитини незвично і важко, тому що вимагає сил не тільки на те, щоб слухати вчителя, але й на те, щоб стримувати природну актив­ність).

Додайте до цього скорочення часу на прогулянки, двогодинні домашні завдання, відсутність звичного у дитячому садочку денного сну, відвідування гуртків – і Ви зрозумієте, що здоров'я в першоклас­ника повинне бути не просто добрим, а відмінним.

Добре, якщо в дитини перша група здоров'я: їй під силу наван­таження гімназичних класів з їх максимально насиченим навчальним планом. Із другою групою здоров'я вже необхідно замислитися, чи від­давати дитину до класу із поглибленим вивченням окремих предметів. , Крім того, необхідно дуже уважно поставитися до вибору додаткових гуртків. Третя та четверта групи здоров'я вимагають ретельно проду­маного вибору навантажень для дитини.

Звичайно, важливо, щоб дитина пішла до школи фізично підго­товленою, однак це є не єдиною умовою. Одним із найнеобхідніших показників є психологічна готовність. Її зміст полягає у певній системі вимог, які будуть поставлені дитині під час навчання. Дуже важливо, щоб вона була здатною впоратися із ними. Психологи поділяють готов­ність до школи на три види: особистісну, вольову та інтелектуальну.

 Особистісна готовність складається з навичок і здатностей контактувати із однокласниками та вчителями. Адже навіть ті малята, які відвідували дитячий садочок і залишалися на якийсь час без батьків, опиняються в школі серед незнайомих їм людей.

Уміння дитини спілкуватися з однолітками, діяти разом з іншими, поступатися, підкорятися за необхідності, уникати конфлікту – якості, які забезпечують їй безболісну адаптацію до нового соціального середовища. Це сприяє створенню сприятливих умов для подальшого навчання в школі. Дитина нібито повинна бути готовою до соціальної позиції школяра, без якої їй буде складно, навіть якщо вона інтелектуально розвинена. Якщо ж такої готовності немає, то дитина вчиться нерівно, успіхи спостерігаються тільки на тих заняттях, які є для дитини цікавими, а решту завдань малюк виконує недбало, наспіх.

Якщо дитина зовсім не хоче йти до школи та навчатися, то причиною цього може бути залякування школою, особливо якщо малюк невпевнений у собі, боязкий («Ти двох слів зв'язати не можеш, як же ти до школи підеш?», «От підеш до школи, там тобі покажуть!») Тому необхідно сформувати правильне уявлення про школу, позитивне ставлення до вчителів, до книг. Саме особистісній готовності до школи батьки повинні приділити особливу увагу. Вони зобов'язані навчити дитину взаєминам з однолітками, створити вдома таку обстановку, щоб маля почувало себе впевнено, і йому хотілося йти до школи.

Вольова готовність. У школі на дитину чекають не тільки друзі, ігри і розваги. Деякі батьки, прагнучи «підготувати» малюка до зустрічі зі школою, забувають розповісти йому, що навчання – це ще й напружена праця. І від дитини вимагатиметься робити не тільки те, що їй хочеться, але й те, що вимагають вчитель, шкільний режим, програма.

До шести років відбувається оформлення основних структур вольової дії. Дитина вже здатна поставити мету, створити план дії, реалізу­вати його, переборовши перешкоди, оцінити результат своєї дії. Звичайно, все це відбувається не зовсім усвідомлено та визначається тривалістю виробленої дії. Але зміцнити вольове знання про себе може допомогти гра. Батьки, які це розуміють, здатні в період домашньої роботи перетворити квартиру на палубу корабля, космодром, лікарню, де певні завдання виконуються із задоволенням, без погроз і насильства. У віці 6 років дитина спроможна вже аналізувати власні рухи і дії. Тому вона може навмисно заучувати вірш, відмовитися від гри заради виконання якого-небудь «дорослого» завдання, здатна побороти страх перед темною кімнатою, не заплакати від забитого колінця. Це є важливим для розвитку гармонійної особистості. Також важливим аспектом можна назвати формування в дитини пізнавальної діяльності. Вона полягає у формуванні в дітей здатності переборювати труднощі, прагненні не пасувати перед ними, долати їх самостійно або за невеликої підтримки дорослих. Це допоможе дитині управляти своєю поведінкою у школі. А складається така поведінка за наявності дружніх, партнерських взаємин між дорослим та дитиною.

Інтелектуальна готовність. Саме інтелектуальній готовності всі батьки віддають «пальму першості», адже багато з них розуміють її дуже своєрідно. Так, дитина читає, так, її «напхали» знаннями, вона лічить до ста і навіть більше. Важливо, щоб дитина до школи була розумово розвиненою. Але розумовий розвиток не полягає у значному словниковому запасі. Умови життя змінилися. Тепер дітей оточують різні джерела інформації, і вони буквально перенасичені новими словами та виразами. Їхній активний словник різко зростає, але це ще не свідчить, що так само розвивається і мислення. Тут не існує прямої залежності. Дитина повинна навчитися порівнювати, узагальнювати, робити самостійні висновки, аналізувати. Тому дослідники дошкільників з'ясували, що дитина шести років здатна засвоїти факти взаємодії організму із середовищем, залежності між (формою предмета та його функцією, прагненням і поведінкою. Але досягає дитина цієї здатності тільки тоді, коли з нею займаються. Причому не навчаючи спеціально, а спілкуючись. Дітей дошкільного віку характеризує загальна допитливість. Це вік «чомучок». Але часто трапляється, що допитливість зникає, і в школі, навіть початковій, у дітей виникає інтелектуальна пасивність. Ця пасивність призводить до відставання. Як цього уникнути? Психологи радять завжди відповідати на питання, які ставить дитина, тому що спілкування з батьками – величезна радість і цінність для дитини. Якщо своєю увагою Ви будете підтримувати її інтерес до пізнання, то їй буде легше розвиватися. На жаль, батьки часто не відповідають на обридлі дитячі питання – це і є основою інтелектуальної пасивності. Також до цього призводить надання дитині «готових» знань.

Навіть тоді, коли вона сама може з'ясувати нові властивості предметів, помітити їх подібності та відмінності. Тому необхідно разом із дитиною здобувати знання про навколишній світ і формувати її розу­мові навички. Нехай вона навчиться орієнтуватися в навколишньому середовищі та осмислювати отримані відомості.

Крім мислення, для малюка дуже важливою є емоційна зрілість, яка містить самоконтроль та вміння зосередиться на копіткій роботі.

До шести-семи років дошкільник повинен добре знати свою адресу, назву міста, де він проживає, назву країни, її столиці. Знати імена та по батькові батьків, де вони працюють і розуміти, що його дідусь – це чийсь тато (батька або матері). Орієнтуватися в порах року, їхній послідовності та основних ознаках. Знати назви місяців, днів тижня, поточний рік. Знати основні види дерев, квітів, розрізняти свійських і диких тварин.

Діти повинні орієнтуватися в часі, просторі та близькому соціаль­ному оточенні. Спостерігаючи природу, вони вчаться помічати просто­рово-часові та причинно-наслідкові відносини, узагальнювати, робити висновки. Дошкільників часто ці знання отримують із досвіду. Але якщо поруч немає дорослого, який розуміє, то відомості про навколишній світ розрізнені, поверхневі, не вміщені у загальну картину.